«Сніговик». Падаль і торішній сніг

47








0

Як виявилося, що для скандинавського трилера, заснованого (як кажуть) на приголомшливою книзі, зовсім мало буде лише одного приголомшливого Майкла Фассбендера і неймовірних видів засніженій Норвегії. Потрібно ще мати сили не слухати продюсерів знімати фільм так, як сам хочеш.

«Сніговик» (The Snowman)
Режисер: Томас Альфредсон
В ролях: Майкл Фассбендер, Ребекка Фергюсон, Шарлотта Генсбур
Дата прем’єри: 2017 рік

Сюжет: коли в Норвегії падає сніг, хтось повинен померти. Цитата з бульварного роману? Зовсім ні, якщо мова про реального маніяка, який шматує своїх жертв, залишаючи на місці злочину страшного сніговика…

Коли стало ясно, що головна прем’єра листопада, екранізація бестселера Ю Несбе не просто провалюється в прокаті, але й одержує жахливу критику, режисер картини, Томас Альфредсон, почав очікувано нити. «Я не зняв 10-15% сценарію, а ще я прийшов на проект в самий останній момент і взагалі мені довелося працювати з 12 продюсерами». Загалом, скрутили творця яйця руки, і тому вийшло те, що вийшло. «Я його зліпила з того, що було». А вийшло, чесно кажучи, аби що.

«Сніговик»

Перше, хронометраж. Судячи з того, що в книзі 500 сторінок, режисерові продюсерам довелося жертвувати дуже багатьом, викидаючи героїв, сцени, долі. Тому людям, з незнайомою книгою, продиратися крізь сценарій, в якому купа героїв і безліч другорядних подій (причому, для загальної логіки абсолютно необов’язкових), дуже і дуже непросто. При цьому є як мінімум кілька персонажів, якими цілком можна було пожертвувати, щоб дати можливість розвернутися найяскравішим героям. Наприклад, вся ця лінія з Олімпіадою цьому суворому скандинавському трилера не потрібна від слова зовсім. Так і Дж. К. Сіммонс, з усім до нього повагою, міг і не з’являтися у фільмі роль у нього хоч і запутывающая, але все-таки тупа. Загалом, в картині багато того, що їй не потрібно, що її топить і разом з тим розколює на частини. І при цьому — і це найцікавіше! — фільм зрадницьки малий. Йому потрібно значно більше часу, ніж виявилося. Ця історія вимагає міні-серіалу, або хоча б ще годину екранного часу. Тоді б і Фассбендер повністю розкрився, і може бути творці розставили акценти зовсім по-іншому.

Розкриття характеру героя
через його відносини з бухлом

Друге, герой Фассбендера. Але тут вже наші претензії до автора книги. Питущий детектив, якого кинула дружина і у якого непутящий син — Ю Несбе, ви серйозно? Нічого цікавіше і свіжіше придумати не вийшло? Такий образ би подужав і Ніколас Кейдж, і не довелося б витрачати мільйони на Фассбендера.

Третє, власне фільм. Він якийсь… дивний. Іноді дуже натуралістичний і підкреслено кривавий, а іноді жахливо сентиментальний і навіть повчальний. Сцени з насильством легко (немає) поєднуються з обговоренням колишніх психологічних проблем героїв, головний лиходій не відмовляє собі в задоволенні засовувати пихаті спічі, а фінал дуже незграбно натякає на те, що якщо глядач не поскупиться, то буде і продовження. Потенційно потужний і холодний скандинавський трилер про невловимого маніяка скотився до банального поліцейської драми про неохайного американського копа — бо того самого норвезького тут до образливого мало, тільки сніг, та Осло. Атмосфери відповідної немає, як немає відчуття того, що це все-таки європейський трилер, а не який-небудь там ремейк «Лейтенанта Коломбо».

«Сніговик»

Підсумовуючи. Як зрозуміло зі слів режисера, йому сильно заважали в процесі зйомок. Або, правильніше буде сказати, не допомагали. Тому-то ми маємо стандартний детектив з відмінними акторами, але сумбурний, надлишковий і навіть образливий, як всім відомий жовтий сніг. Провал? Ні, але фільм явно міг бути краще, яскравіше, об’ємніше. Але за Фассбендера традиційне спасибі, хоч і говоримо ми це швидше за інерцією, ніж від серця. І спасибі за Вела Килмора, нехай і змученого своєю хворобою, але завдяки їй отримав можливість грати і нові образи.