«Джунглі». Звати!

78








0

«Welcome to the jungle!» — верещав 30 років тому тоді ще молодий і худий Ексл Роуз, і всі були готові йти за ним хоч на край світу, хоч навіть в Барановичі. А ось в «Джунглі» режисера Грега Макліна йти зовсім не хочеться, вони якісь зовсім страшні. Хоча чого ще чекати від людини, який зняв страшну «Вовчу яму»!

«Джунглі» (Jungle)
Режисер: Грег Маклін
У ролях: Деніел Редкліфф, Алекс Расселл, Томас Кречман
Дата прем’єри: 2017 рік

Сюжет: запаморочлива Болівія, загадковий провідник обіцянки знайти золоті гори — як тут не спокуситися, особливо якщо ти молодий і гарячий? Але романтика закінчується вже на першу добу поневірянь смертельно небезпечним джунглях…

«Джунглі» це фільм, який ви напевно могли пропустити, мимоволі подумав, що це якийсь пріквел (продовження?) до іншого дивним фільму з екс-Гаррі Поттером — «Людина — швейцарський ніж» теж був з Редкліффом, і теж, загалом-то, про джунглі і трупи. Але «Джунглі» Макліна це класична «робінзонада» — знята за реальними події, так що ніяку драму вже можна було не вигадувати. Ніхто і не вигадував, до речі. Авторам просто потрібно було почекати, поки так і не пухкий Редкліфф скине вагу до стану жертви Освенціма, та заодно навчиться грати як-то по-іншому, не так, як це було з Хлопчиком з Паличкою. І за підсумками, перше у творців вийшло. У тому сенсі, що Деніел дійсно дуже сильно схуднул. Що стосується акторської гри — тут залишилися питання. Поїхали.

«Джунглі»

«Людина-швейцарський ніж». І газовий ключ

Як залучити глядача до нового прочитання історії про Робінзона Крузо? Тільки дохла пердящим Гаррі Поттером. Але якби тільки їм…


Читати…

Дивитися картини, в яких актори зображують страждання реальних людей, завжди легко і приємно. Це чіпляє. Як і думка про те, що коли-то ось це все лайно відбувалося в реальності, а ти тут такий у теплій ліжечка і ТОБІ НЕ СТРАШНО. Інстинктивно починаєш співпереживати героям трохи більше, ніж якби це були якісь ідіоти-ноунеймы на чужій і ворожій, планеті. У випадку з «Джунглями» все ще простіше. Там є душка-Редкліфф, красива дика Амазонка, неймовірна сила волі головного героя і чітка мета — вижити, та ще врятувати друзів (комбо, бля!). Герой Деніела весь такий ідеальний і наївний до такої міри, що ще трохи, і він уславився ідіотом. Тому що йти в глиб джунглів з першим ліпшим підозрілим типом, який плете щось про золото… і це без всяких навігаторів (на дворі 80-е)… без підготовки… та й ще у команді з тобою типові ботаніки… ну, таке, так. Тим не менш, трійця хоробро йде в ліс, де їх очікувано зустрічають дуже негостинно. Тому другу частину фільму ми дивимося на те, заради чого, власне, ми і прийшли на це кіно — як Редкліф йде, бреде, пливе і потім вже повзе до свого порятунку.

Так що далі Деніел перетворюється в Леонардо Дікапріо і Крістіана Бейла, за тим винятком, що першим двом завжди є що показати, крім чисто фізіологічних знущань над власним тілом і організмом. Додамо до цього і те, що режисер Грег Маклін, непогано управляється з слэшерами, в більш складних жанрах відверто спасує. Так, він досить вдало урізноманітнив всякими галюцинаціями відчайдушний похід головного героя крізь страшний ліс, але, як ми знаємо, про це йому розповів реальний очевидець тих подій, і навіть тут він нічого сам не придумав. Маклін просто кидає Редкліффа в різні неприємні ситуації, іноді розбавляє оповідання флешбеками і… все. Сюжет линеен і зрозумілий, інтрига лише в тому, дійде Поттер, або не дійде. «Ну так це ж переказ, в реальній історії ж вони не наткнулися на літаючу тарілку з прибульцями, озброєні величезними членами? Так з чого б щось подібне придумувати і режисерові?» — резонно помітить Суворий Глядач. Все правильно, але чому героям не співпереживаєш, чому вони виглядають так награно, чому немає пристрасті в цьому фільмі, чому все саме сильне, що є в картині, вмістилося в одну хвилину екранного часу — у фіналі, в сцені біля річки?

«Джунглі»

Одноразовий фільм, який можна дивитися тільки в тому випадку, якщо вам подобаються такі історії. І проблема, загалом-то, не в Рэдклиффе, але у режисера. Або може бути навіть і у виборі теми — все-таки подібних історій Голлівуд плодить безліч, і дуже важко в них не розчинитися.